Розвиток професійної компетентності - ефективний засіб
удосконалення навчально-виховного процесу

Компетентна, оптимістична, гуманна, інтелігентна, креативна, творча особистість – таким має бути педагог теперішнього і майбутнього.

«Високий професіоналізм – це творчість, що стала професією».
Л.Гінзбург

Професіоналізм – сукупність (поєднання) компетенцій, які дають змогу реалізувати професійну діяльність у сучасних соціально-економічних умовах, застосувати їх з метою підвищення якості освіти та гармонійного розвитку  учнів. 
Компетенції - сукупність взаємозалежних якостей особистості: знання, уміння, навички, ставлення,  способи дії, - необхідних для якісної діяльності.
         Чим розвиненіші компетенції, тим вищим є  рівень реалізації професійної діяльності.
Про професіоналізм педагога свідчать такі компетенції:
              - методологічні;
              - правові;
              - комунікативні;
              - професійно-педагогічні;
              - дидактичні;
              - виховні;
              - інформаційні;
              - науково-предметні;
              - методичні.

             Поняття «компетентність» означає коло повноважень будь-якої посадової особи; володіння знаннями, досвідом у певній галузі.
Під професійною компетентністю педагога розуміють особистісні можливості педагога, які дозволяють йому самостійно і ефективно реалізувати цілі  педагогічного процесу.
Для цього необхідно знати педагогічну теорію, уміти застосовувати її в практичній діяльності.
Компетентність визначається як володіння відповідними компетенціями.
Отже, педагогічна компетентність – це  система наукових знань, інтелектуальних і практичних умінь і навичок; загальної культури, особистісних якостей педагога, спроможного вирішувати психолого-педагогічні завдання.

Професійна  компетентність педагога з часом змінюється.  ЇЇ потрібно постійно розвивати.
Сучасний педагог повинен уміти творчо засвоювати знання, критично осмислювати здобуту з різних джерел інформацію. Якщо педагог не буде слідкувати за досягненнями психолого-педагогічної науки, не оволодіватиме інноваційними технологіями та інтерактивними методиками, не навчиться  впроваджувати ППД – такий учитель не зможе забезпечити  якісної освіти та дати оптимальний результат.
Професійна компетентність – це мистецтво, яке повинно постійно удосконалюватися.

Які ж етапи технології розвитку професійної компетентності? Такі як:
- початкове діагностування;
         - навчання, курсова перепідготовка, тренінги, майстер-класи;
         - участь у роботі МО;
         - самоосвіта;
         - підсумкове діагностування.

Зрозуміло, що високий рівень професіоналізму педагогічних кадрів забезпечує сучасний рівень якості освіти.

         Форми роботи з підвищення професійної майстерності педагогів:
         Співбесіда, творча група, педагогічний практикум, консультація, школа молодого учителя, розв’язування педагогічних ситуацій, постійно діючі семінари, семінари-практикуми, майстер-класи. Педагогічна виставка, конкурс професійної майстерності, школи перспективного педагогічного досвіду, творчий портрет, творчий звіт, комп’ютерна презентація,  педагогічне портфоліо, захист інноваційного проекту.

Педагогу обов'язково необхідно займатися самоосвітою. Самовдосконалення – систематична, послідовна робота особистості з удосконалення власних позитивних і усунення негативних якостей. Самовдосконалення стилю педагогічної діяльності педагога здійснюється за допомогою двох взаємозалежних нерозривних процесів – самоосвіти та самовиховання.

За якими  ж компонентами можна охарактеризувати структуру професійної компетентності педагога:
1.      Професійно-педагогічні знання (праксеологічний компонент).
2.      Адекватне сприйняття, осмислення та відображення інформації, пізнання і конструювання процесу навчання (гносеологічний компонент).
3.      Професійні психологічні позиції, установка вчителя, цінності, професійна  позиція учителя (аксіологічний  компонент).
4.      Педагогічна діяльність – це діяльність не індивідуальна, а спільна  (соціальний компонент).
5.      Педагогічний процес неможливо уявити без комунікації (комунікативний компонент).
6.      Мають бути сформовані педагогічно-професійні якості (особистісний компонент).
7.      Педагогічна діяльність носить творчий характер (творчий компонент).
8.      Треба  реально оцінювати свої  можливості, результати діяльності, прагнути до  самовдосконалення, до подолання професійних криз (рефлексивний компонент).
Професійні компетентності можна поділити на такі групи:
а) ключові – необхідні для виконання будь-якої професійної діяльності
(інформаційно-комунікативні, соціально-трудові, мовні, культурні, здатність учитися);
б)  базові – відображають специфічний характер педагогічної діяльності (організаційний, дидактичний компоненти, здатність до педагогічного мислення, когнітивно-креативний, психологічний, оцінювальний, консультативний компоненти і здатність до розвитку впродовж усього життя);
в) соціально-предметні компетентності (рівень володіння предметом і розвиток дослідницької компетентності учителя).

Які показники готовності до професійної педагогічної діяльності?
1. Уміння розв’язувати професійно-педагогічні проблеми:
- загальний рівень освітньої підготовки вчителя (вибір стилю спілкування, врахування вікових та індивідуальних особливостей);
        - реалізація професійних знань (виявлення причин невдач у дітей, підготовка і проведення різних форм виховної роботи  і т.д.).
2. Сформованість основних функцій педагогічної діяльності:
- діагностична;
- прогностична;
- організаторська;
- конструктивно-спроектована;
- інформаційна;
- комунікативна;
- дослідницька;
- контрольно-оцінна.
3. Сформованість професійно-значущих властивостей особистості:
- компетентність;
- здатність до педагогічного  спілкування.

Отже, можна виділити 5 критеріїв професійної компетентності педагога:
·       Загальнокультурний:
-        широта кругозору;
-        інформованість в області культурних новин;
-        культура мовлення.
·      Загальнопрофесійний:
-  володіння змістом навчальних дисциплін;
- володіння сучасними теоріями та технологіями навчання і     виховання;
- знання  факторів, які мають вплив на навчання.
·      Комунікативний:
         - потреба у спілкуванні з дітьми, інтерес, цікавість до дітей;
         - емоційна щирість, мобільність, взаємозв’язок, взаєморозуміння у спілкуванні;
         - доброзичливий і конструктивний стиль спілкування.
·      Особистісний:
-    професійна спрямованість особистості;
-        специфічні професійні якості;
-        специфічні психофізіологічні  якості.
·      Саморозвиток і самоосвіта:
- самокритичність, вимогливість до себе;
-        потреба у постійному оновленні досвіду, в інноваціях;
-        дослідницький стиль діяльності.

 Рівні сформованості методичної компетентності педагога:
-        Емпіричний. У вчителя наявна певна сума знань, але у своїй практичній діяльності керується готовими розробками, рекомендаціями, не вміє самостійно аналізувати й конструювати навчальний процес.
-        Конструктивний. Учитель на теоретичній основі обмірковує мету своїх дій, бажаних результатів, умов їх досягнення. Педагог може теоретично проаналізувати запропоноване й обмірковано обрати послідовність застосування педагогічного інструментарію.
-        Творчий. Учитель самостійно конструює навчальний процес, вільно використовуючи в практичній діяль7ності теоретичні основи педагогіки, відшукує обґрунтоване рішення будь-якого педагогічного та дидактичного завдання, орієнтується на розвиток учнів і саморозвиток.

Педагогу необхідно завжди пам'ятати, що від рівня його професійної компетентності безпосередньо залежить якість освіти, тому свій рівень постійно потрібно вдосконалювати.
Підписатися на: Дописи (Atom)