Переорієнтація освіти на особистість,
вироблення стійких механізмів самонавчання,
самовиховання, саморозвитку
Одним із складних і багатогранних
завдань, визначених у Державній національній програмі “Освіта (Україна ХХІ
століття)”, Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті, є
створення умов для формування духовно багатої особистості, що свідомо і
цілеспрямовано самовдосконалюється.
Сучасна педагогіка висуває на перший план внутрішню активність особистості, її потреби і здібності до
саморозвитку.
Саморозвиток особистості можливий тільки за умови особистої
свободи.
Вільне становище особистості у виховній системі: сім’ї,
потім школі, клубі, об’єднанні, секціях, гуртках
стає основою активної цілеспрямованості до саморозвитку,
до духовно-морального самовизрівання.
Саморозвитку дітей в позашкільній сфері
приділяється належна увага, зокрема за рахунок індивідуально-диференційованого,
особистісно-орієнтованого підходів у вихованні; розкриття сутності духовного
розвитку; активності суб’єкта самовиховання; втілення ідей розвиваючого,
творчого навчання. Але на практиці недооцінюється роль саморозвитку у формуванні особистості учнів, бракує умінь і навичок його
організації.
Розвивати учнів потрібно в такому напрямку, щоб викликати у
них потребу в саморозвитку, активному самотворенні. Тільки той
розвиток вважається ефективним, який
передбачає в особистості потребу самовдосконалюватися.
Саморозвиток учнів тільки тоді стає важливим фактором
їхнього формування, коли здійснюється правильна педагогічна організація цього процесу. Набуваючи в процесі діяльності
певного досвіду, особистість починає вільно і
самостійно вибирати цілі і засоби цієї діяльності,
керувати нею, одночасно вдосконалюючи і розвиваючи свої здібності.
Саморозвиток –
сукупність якостей, що характеризують внутрішній суб’єктивний
світ особистості, основні риси інтелектуальної спрямованості, її життєві інтереси, переконання, погляди, ставлення до
життя, до інших людей, до своїх обов’язків і
до самої себе, її осмислення вчинків, бажань, волю,
естетичні і моральні почуття.
Розвивати себе – сприяти особистісному становленню, розвитку творчих здібностей, виробляти потребу в самопізнанні, саморозумінні,
самореалізації в різних видах творчої
діяльності. Особистість розвивається не тільки за закладеною
в ній біологічною програмою і під впливом навколишнього середовища,
але і в залежності від досвіду, потреб, інтересів, здібностей, що формуються в її психіці. Це означає, що необхідно
забезпечити останнім такий напрямок, який вів би
до самовдосконалення особистості, покращення і
розвитку її природних даних. У педагогічному процесі поняття особистісний саморозвиток включає такі процеси, як
самозмінювання, самоуправління, самовиховання
і самонавчання.
Саморозвиток – процес засвоєння інформації, що надходить ззовні
і керується самою особистістю. У значній мірі він відбувається
на підсвідомому рівні, що регулюється емоційно.
Педагогічне завдання полягає в тому, щоб
допомогти учневі усвідомити процеси
розвитку, що відбуваються в його психіці, навчити його свідомо керувати ними, ставити цілі свого розвитку.
В процесі саморозвитку проявляється духовний світ учня: його моральність, інтелект,
воля, емоції. Саморозвиток передбачає в
першу чергу активність самої особистості у роботі
над собою, емоційно-психологічні переживання і самоспонукання у власному розвитку.
Внутрішні протиріччя між прагненням до
діяльності й пізнання і бездіяльністю лежать в основі потреб учня в різних видах
творчої діяльності і таким чином сприяють його саморозвитку. Умови середовища
впливають на розвиток особистості учня, породжуючи в нього відповідні потреби. Потреби
– основа, що визначає інтенсивність і напрямок розвитку особистості.
Формування в учнів стійкої потреби в
будь-якій діяльності залежить від можливості відчути соціальну цінність своєї праці,
радість творчості, щастя долати труднощі.
Усвідомлення своїх здібностей до якої-небудь діяльності
викликає потребу в самореалізації. Щоб
учень міг реалізувати свій особистісний потенціал,
необхідно надати йому відповідні умови: свободу волевиявлення, простору творчої діяльності, соціальний комфорт.
Всі вищі духовні потреби учня
у пізнанні, самоствердженні, самовиявленні,
безпеці, самореалізації – це прагнення до саморозвитку. Використання цих потреб відкриває великі резерви
підвищення якості діяльності позашкільних установ.
Позашкільна діяльність – важливий
компонент у життєдіяльності школярів.
Вона забезпечує перехід від навчальної діяльності до практичної (в тому числі і в реальній життєвій ситуації).
Зокрема
науково-технічний напрям позашкільної освіти - спрямований на формування у дітей і підлітків
техніко-технологічних знань, розширення їх політехнічного світогляду,
задоволення потреб юної особистості у вдосконаленні освіти з основ
комп'ютеризації, конструкторської, експериментальної та винахідницької
діяльності, реалізації здібностей шляхом пошуку та розвитку вмінь, навичок
технічного моделювання, конструювання тощо.
Для процесів саморозвитку правильно організована позашкільна діяльність має особливу психолого-педагогічну цінність. У
дозвільній діяльності за інтересами
виражені всі необхідні для повноцінного формування
особистості якості: волелюбство, ініціатива, творчість, працьовитість,
чесність, совісніть.
Позашкільна діяльність учнів покликана:
– зробити діяльність другої половини дня учнів керованою і
підлеглою цілям виховання і
самовиховання;
– створити гуманне середовище життєдіяльності дітей в
позашкільний час;
– створити відносини співробітництва, співтворчості,
співуправління всіх учасників педагогічного
процесу;
– задовольнити різноманітні інтереси дітей;
– здійснити індивідуальний підхід до учня, підібрати таку
діяльність для кожного індивіда, в якій він
найбільше успішний.
На відміну від школи, де учень учителя не обирає, де все
заздалегідь регламентовано навчальним
планом, розкладом уроків, позашкільний заклад –
установа освітньої системи, де учень може обирати собі і заняття, і педагога. Діти йдуть до позашкільних закладів не лише за
знаннями, але і за можливістю проявити себе,
задовольнити свої потреби у певній творчій діяльності.
Педагогам-позашкільникам повинно бути притаманне уміння знайти
спосіб переконати кожного вихованця у тому, що він – неповторна і талановита особистість, наставник за велінням душі повинен
бути готовим поділитися своїм духовним і
фаховим багатством. І, як наслідок цього, у школяра
формується стійке переконання, що тут він реалізується як особистість.
Розвиток дітей залежить від рівня компетентності педагога,
від фактора присутності, контролю з його
боку. І якщо чомусь цей зовнішній контроль знімається
або слабне, учні перестають працювати над собою. Тому, якщо педагог хоче досягнути прагнення дітей до розвитку,
необхідно включити в цей процес їхні власні сили,
добитися появи в них внутрішнього стимулу до руху уперед.
Основна мета – вивести особистість учня в режим саморозвитку, формувати віру в себе.
Саморозвиток учнів тільки тоді стає важливим
фактором їхнього формування, коли здійснюється правильна
організація цього процесу. Умовно організацію процесу саморозвитку учнів можна поділити на
декілька етапів:
І. Спонукаючий. Основні завдання педагогів:
1. Формувати стійку мотивацію до діяльності як до життєво
важливого
процесу, творчі якості особистості.
2. Забезпечити особистісний підхід в діяльнісно-виховному
процесі.
3. Викликати в учнів бажання пізнати себе, визначити сильні
та слабкі сторони своєї особистості,
прагнення до самовдосконалення.
4. Розвивати моральну, вольову і естетичну сфери особистості
учнів.
5. Забезпечити учням умови для максимальної самореалізації.
ІІ. Стимулюючий. Педагог допомагає учням поставити
завдання особистісного
самовдосконалення, знайомить з моральними правилами, які
складали для себе видатні особистості.
ІІІ. Організаційно-діяльнісний. Завдання
педагога – допомогти учням перейти
від намірів до практичної діяльності.
У процесі позашкільної діяльності педагог у роботі повинен:
1. Робити акцент на загальнолюдські цінності:
а) добро, милосердя;
б) совість, правдивість, справедливість, чесність;
в) любов до близьких, друзів, знайомих, до всіх, хто нас
потребує, до всього живого; любов до природи;
г) дружбу і товаришування, закони дружби.
д) працелюбність; посильна праця для себе і близьких; твоє
відношення до праці;
е) відображення моральності в поведінці людини: у вчинках,
справах,
діяльності, наводити зразки для наслідування.
2. Звертати увагу на культуру спілкування, розвивати здібність висловлювати свої думки, здібність слухати, виховувати ввічливість; звертати увагу на
культуру зовнішності та побуту; вчити
берегти свій час.
Після кожного заняття необхідно публічно підводити підсумки, оцінювати організаційні, вольові та інші якості учнів.
Дітей, що відзначились, потрібно
виділяти, але не слід називати тих, хто не зміг проявити
себе, щоб надати можливість всім учням зрівнятися з кращими.
Робота педагога полягає і в тому, щоб знизити можливість
конфліктів у групі, розвинути бажання і
уміння учнів брати участь в сумісній діяльності.
Отже, основа діяльності позашкільних закладів та джерело їх
успіху і удосконалення – саморозвиток
учнів.
У позашкільній діяльності в учнів
повинні формуватись і розвиватись всі складові процесу саморозвитку:
самопізнання, самовиховання, самонавчання, самореалізація. Сприяючи
саморозвитку учнів, ця діяльність повинна організовуватись на принципах
гуманності, гуманізації і демократизації, пріоритетними напрямками яких є любов
до дітей, зацікавленість їхньою долею, співробітництво, майстерність
спілкування, позитивне стимулювання.
Дослідження показують, що навіть
одноразове переживання успіху часто докорінно змінює психологічне самопочуття
учня, ритм і стиль його діяльності, взаємини з навколишніми.
Таким чином, правильно організована
позашкільна діяльність повинна розвивати в учнів ініціативу, творчість,
працелюбність, свободу волі, здібність, чесність, совість і цим сприяти їх
особистісному саморозвитку.
Одним із складних і багатогранних
завдань, визначених у Державній національній програмі “Освіта (Україна ХХІ
століття)”, Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті, є
створення умов для формування духовно багатої особистості, що свідомо і
цілеспрямовано самовдосконалюється.
Сучасна педагогіка висуває на перший план внутрішню активність особистості, її потреби і здібності до
саморозвитку.
Саморозвиток особистості можливий тільки за умови особистої
свободи.
Вільне становище особистості у виховній системі: сім’ї,
потім школі, клубі, об’єднанні, секціях, гуртках
стає основою активної цілеспрямованості до саморозвитку,
до духовно-морального самовизрівання.
Саморозвитку дітей в позашкільній сфері
приділяється належна увага, зокрема за рахунок індивідуально-диференційованого,
особистісно-орієнтованого підходів у вихованні; розкриття сутності духовного
розвитку; активності суб’єкта самовиховання; втілення ідей розвиваючого,
творчого навчання. Але на практиці недооцінюється роль саморозвитку у формуванні особистості учнів, бракує умінь і навичок його
організації.
Розвивати учнів потрібно в такому напрямку, щоб викликати у
них потребу в саморозвитку, активному самотворенні. Тільки той
розвиток вважається ефективним, який
передбачає в особистості потребу самовдосконалюватися.
Саморозвиток учнів тільки тоді стає важливим фактором
їхнього формування, коли здійснюється правильна педагогічна організація цього процесу. Набуваючи в процесі діяльності
певного досвіду, особистість починає вільно і
самостійно вибирати цілі і засоби цієї діяльності,
керувати нею, одночасно вдосконалюючи і розвиваючи свої здібності.
Саморозвиток –
сукупність якостей, що характеризують внутрішній суб’єктивний
світ особистості, основні риси інтелектуальної спрямованості, її життєві інтереси, переконання, погляди, ставлення до
життя, до інших людей, до своїх обов’язків і
до самої себе, її осмислення вчинків, бажань, волю,
естетичні і моральні почуття.
Розвивати себе – сприяти особистісному становленню, розвитку творчих здібностей, виробляти потребу в самопізнанні, саморозумінні,
самореалізації в різних видах творчої
діяльності. Особистість розвивається не тільки за закладеною
в ній біологічною програмою і під впливом навколишнього середовища,
але і в залежності від досвіду, потреб, інтересів, здібностей, що формуються в її психіці. Це означає, що необхідно
забезпечити останнім такий напрямок, який вів би
до самовдосконалення особистості, покращення і
розвитку її природних даних. У педагогічному процесі поняття особистісний саморозвиток включає такі процеси, як
самозмінювання, самоуправління, самовиховання
і самонавчання.
Саморозвиток – процес засвоєння інформації, що надходить ззовні
і керується самою особистістю. У значній мірі він відбувається
на підсвідомому рівні, що регулюється емоційно.
Педагогічне завдання полягає в тому, щоб
допомогти учневі усвідомити процеси
розвитку, що відбуваються в його психіці, навчити його свідомо керувати ними, ставити цілі свого розвитку.
В процесі саморозвитку проявляється духовний світ учня: його моральність, інтелект,
воля, емоції. Саморозвиток передбачає в
першу чергу активність самої особистості у роботі
над собою, емоційно-психологічні переживання і самоспонукання у власному розвитку.
Внутрішні протиріччя між прагненням до
діяльності й пізнання і бездіяльністю лежать в основі потреб учня в різних видах
творчої діяльності і таким чином сприяють його саморозвитку. Умови середовища
впливають на розвиток особистості учня, породжуючи в нього відповідні потреби. Потреби
– основа, що визначає інтенсивність і напрямок розвитку особистості.
Формування в учнів стійкої потреби в
будь-якій діяльності залежить від можливості відчути соціальну цінність своєї праці,
радість творчості, щастя долати труднощі.
Усвідомлення своїх здібностей до якої-небудь діяльності
викликає потребу в самореалізації. Щоб
учень міг реалізувати свій особистісний потенціал,
необхідно надати йому відповідні умови: свободу волевиявлення, простору творчої діяльності, соціальний комфорт.
Всі вищі духовні потреби учня
у пізнанні, самоствердженні, самовиявленні,
безпеці, самореалізації – це прагнення до саморозвитку. Використання цих потреб відкриває великі резерви
підвищення якості діяльності позашкільних установ.
Позашкільна діяльність – важливий
компонент у життєдіяльності школярів.
Вона забезпечує перехід від навчальної діяльності до практичної (в тому числі і в реальній життєвій ситуації).
Зокрема
науково-технічний напрям позашкільної освіти - спрямований на формування у дітей і підлітків
техніко-технологічних знань, розширення їх політехнічного світогляду,
задоволення потреб юної особистості у вдосконаленні освіти з основ
комп'ютеризації, конструкторської, експериментальної та винахідницької
діяльності, реалізації здібностей шляхом пошуку та розвитку вмінь, навичок
технічного моделювання, конструювання тощо.
Для процесів саморозвитку правильно організована позашкільна діяльність має особливу психолого-педагогічну цінність. У
дозвільній діяльності за інтересами
виражені всі необхідні для повноцінного формування
особистості якості: волелюбство, ініціатива, творчість, працьовитість,
чесність, совісніть.
Позашкільна діяльність учнів покликана:
– зробити діяльність другої половини дня учнів керованою і
підлеглою цілям виховання і
самовиховання;
– створити гуманне середовище життєдіяльності дітей в
позашкільний час;
– створити відносини співробітництва, співтворчості,
співуправління всіх учасників педагогічного
процесу;
– задовольнити різноманітні інтереси дітей;
– здійснити індивідуальний підхід до учня, підібрати таку
діяльність для кожного індивіда, в якій він
найбільше успішний.
На відміну від школи, де учень учителя не обирає, де все
заздалегідь регламентовано навчальним
планом, розкладом уроків, позашкільний заклад –
установа освітньої системи, де учень може обирати собі і заняття, і педагога. Діти йдуть до позашкільних закладів не лише за
знаннями, але і за можливістю проявити себе,
задовольнити свої потреби у певній творчій діяльності.
Педагогам-позашкільникам повинно бути притаманне уміння знайти
спосіб переконати кожного вихованця у тому, що він – неповторна і талановита особистість, наставник за велінням душі повинен
бути готовим поділитися своїм духовним і
фаховим багатством. І, як наслідок цього, у школяра
формується стійке переконання, що тут він реалізується як особистість.
Розвиток дітей залежить від рівня компетентності педагога,
від фактора присутності, контролю з його
боку. І якщо чомусь цей зовнішній контроль знімається
або слабне, учні перестають працювати над собою. Тому, якщо педагог хоче досягнути прагнення дітей до розвитку,
необхідно включити в цей процес їхні власні сили,
добитися появи в них внутрішнього стимулу до руху уперед.
Основна мета – вивести особистість учня в режим саморозвитку, формувати віру в себе.
Саморозвиток учнів тільки тоді стає важливим
фактором їхнього формування, коли здійснюється правильна
організація цього процесу. Умовно організацію процесу саморозвитку учнів можна поділити на
декілька етапів:
І. Спонукаючий. Основні завдання педагогів:
1. Формувати стійку мотивацію до діяльності як до життєво
важливого
процесу, творчі якості особистості.
2. Забезпечити особистісний підхід в діяльнісно-виховному
процесі.
3. Викликати в учнів бажання пізнати себе, визначити сильні
та слабкі сторони своєї особистості,
прагнення до самовдосконалення.
4. Розвивати моральну, вольову і естетичну сфери особистості
учнів.
5. Забезпечити учням умови для максимальної самореалізації.
ІІ. Стимулюючий. Педагог допомагає учням поставити
завдання особистісного
самовдосконалення, знайомить з моральними правилами, які
складали для себе видатні особистості.
ІІІ. Організаційно-діяльнісний. Завдання
педагога – допомогти учням перейти
від намірів до практичної діяльності.
У процесі позашкільної діяльності педагог у роботі повинен:
1. Робити акцент на загальнолюдські цінності:
а) добро, милосердя;
б) совість, правдивість, справедливість, чесність;
в) любов до близьких, друзів, знайомих, до всіх, хто нас
потребує, до всього живого; любов до природи;
г) дружбу і товаришування, закони дружби.
д) працелюбність; посильна праця для себе і близьких; твоє
відношення до праці;
е) відображення моральності в поведінці людини: у вчинках,
справах,
діяльності, наводити зразки для наслідування.
2. Звертати увагу на культуру спілкування, розвивати здібність висловлювати свої думки, здібність слухати, виховувати ввічливість; звертати увагу на
культуру зовнішності та побуту; вчити
берегти свій час.
Після кожного заняття необхідно публічно підводити підсумки, оцінювати організаційні, вольові та інші якості учнів.
Дітей, що відзначились, потрібно
виділяти, але не слід називати тих, хто не зміг проявити
себе, щоб надати можливість всім учням зрівнятися з кращими.
Робота педагога полягає і в тому, щоб знизити можливість
конфліктів у групі, розвинути бажання і
уміння учнів брати участь в сумісній діяльності.
Отже, основа діяльності позашкільних закладів та джерело їх
успіху і удосконалення – саморозвиток
учнів.
У позашкільній діяльності в учнів
повинні формуватись і розвиватись всі складові процесу саморозвитку:
самопізнання, самовиховання, самонавчання, самореалізація. Сприяючи
саморозвитку учнів, ця діяльність повинна організовуватись на принципах
гуманності, гуманізації і демократизації, пріоритетними напрямками яких є любов
до дітей, зацікавленість їхньою долею, співробітництво, майстерність
спілкування, позитивне стимулювання.
Дослідження показують, що навіть
одноразове переживання успіху часто докорінно змінює психологічне самопочуття
учня, ритм і стиль його діяльності, взаємини з навколишніми.
Таким чином, правильно організована
позашкільна діяльність повинна розвивати в учнів ініціативу, творчість,
працелюбність, свободу волі, здібність, чесність, совість і цим сприяти їх
особистісному саморозвитку.